У 2005 році, коли одразу після Помаранчевої революції в Україні у всьому світі ще сподівалися на швидке утвердження демократичних стандартів в країні, припинення тиску на підприємства, прозорі правила ведення бізнесу, в Україну приїхала одна цікава людина. Власник польського підприємства з виробництва компосту для вирощування шампіньйону, людина яка працювала у цьому бізнесі ще з 1971 року – Пьотр Малушинський. Він привіз своїх дітей до Тернопільської області, щоб ті покаталися на конях.
Тут він познайомився і потоваришував з власником тих самих коней – Мирославом Загорським. І коли вони разом дивилися на солому, що лишалася на полях та вважалася ледь не сміттям, польський підприємець розповів своєму українському колезі, що в його країні – це цінна сировина з якої можна робити грунт для вирощування печериць, а далі й самі печериці. Так народилася ідея створення підприємства з виробництва компосту для печериць в Україні, яка вже через кілька років перетворилася у найбільше в українській грибній галузі підприємство «Мікоген-Україна». Пьотр Малушиньский інвестував гроші і досвід, а Мирослав Загорський отримав невелику долю бізнесу та очолив його. Сьогодні підприємство дає роботу більше ніж півтори сотні людей у одному з найбільш депресивних регіонів України – Шумському районі Тернопільської області. А на продукції підприємства зав’язані бізнеси ще двох сотень компаній – виробників шампіньйонів, у яких працюють більше 5 тисяч людей. Для навколишніх фермерів підприємство створило додаткове джерело доходу від продажу соломи, яка до того або спалювалася, або закопувалася в землю.
Компост для вирощування печериць – це не просто суміш соломи, курячого посліду, гіпсу та міцелію. Це продукт, який утворюється внаслідок складних, навіть ще не до кінця вивчених, процесах ферментації та пастеризації сировини, що проходить з використанням спеціального складного (і дорогого) обладнання, спеціальних комп’ютерних систем управління. В процесі виробництва компосту, грубо кажучи, народжуються та відмирають декілька поколінь мікроорганізмів, останки яких в майбутньому стануть «їжею» для грибів. Тому професійні технологи з виробництва компосту для шампіньйонів – одні з найбільш дефіцитних та найбільш високооплачуваних спеціалістів аграрної галузі.
Advertisement
В принципі, ні в кого не виникає сумнівів, що оскільки процес виробництва компосту є частиною процесу виробництва грибів, то це є сільськогосподарським виробництвом. На мові стандартів бухгалтерського обліку ми маємо деяку субстанцію, щодо якої справедливі твердження: вона здатна змінюватись (мати якісні зміни), ці зміни відбуваються внаслідок цілеспрямованого управління і ці зміни можна оцінити (МСБО 41).
А виробники сільськогосподарської продукції в Україні, як і в більшості інших країн, користуються особливою повагою та деякими пільгами по оподаткуванню. Так, виробники сільськогосподарської продукції в Україні можуть нараховувати ПДВ на вироблену сільськогосподарську продукцію, залишаючи його для розвитку підприємства (так званий спецрежим по ПДВ для сільгоспвиробників), та можуть замінити ряд податків, в тому числі податок на прибуток, фіксованим сільськогосподарським податком, який є значно меншим. При цьому підприємство має сплачувати всі інші податки та збори, в тому числі податки на заробітну плату, митні платежі, екологічний податок та інші.
Звичайно, «Мікоген-Україна» мало скористатися наявністю таких пільг, і не тільки для того, щоб зекономити на податках, але й для того, щоб бути конкурентними на ринку – адже всі інші виробники компосту для шампіньйонів в Україні також користуються цими пільгами. Тож необхідні документи були зібрані та подані до податкової. І податкова видала підприємству відповідні свідоцтва, тим самим підтверджуючи його статус сільськогосподарського виробника. Це відбулося як тільки підприємство почало виробляти продукцію – у 2008 році.
З тої пори минуло 4 роки, за які підприємство пройшло не одну податкову перевірку, кожна з яких закінчувалася без будь яких нарікань на справляння податків підприємством – адже воно, як і було задумано його власниками на європейський манер, сплачувало всі податки, «білі» зарплати, допомагало місцевій громаді. До речі, податків підприємство сплачувало не так вже й мало – у 2012 році загальне податкове навантаження склало біля 9% від обороту підприємства.
